Сценарії свят.

І ведучий. Сьогодні нашу зустріч ми присвячуємо автору цієї чудової пісні ,                            видатному українському поету Андрію Самійловичу Малишку,чиє життя знаменне не круглою цифрою років ,а його творчістю . Художній світ ,створений поетом – це великий  і щедрий дар рідній Україні ,своєму народові . Ввійдемо ж у нього, в цей художній світ , придивимось і переконаємось – це свята правда.

ІІ ведучий : Андрій  Малишко дуже шанував своїх вчителів Обухівської школи .

 Та де б не був, де б не шукав дороги

 Я не забуду вчителя старого.

Так написав  він у вірші  «Трохиму Тарасовичу».

А згадаймо  « Пісню про вчительку», музику до якої написав Платон Майборода, її співають на шкільних випускних вечорах, і в будні . Це улюблена пісня і вчителів, і учнів, нинішніх і колишніх
 

                    Учні  5  класу  виконують пісню « Пісня про вчительку»

І ведучий : Почав писати вірші Андрій Малишко ще в школі  , Задаток незвичайного таланту побачив в них учитель географії В. Грушецький . Він підтримав  поривання  Андрія вийти на широку дорогу  життя . В 15 років  Малишко  виходить на цю дорогу . Поет потім писав :

Читець :    Коли я йшов у люди на світанку

                   Весни , моєї супутниці , у мандри ,

                   Високе небо барви позичало

                   У синь – морях , і явори столітні

                   Мені вклонились низько до землі…

                   Я поминув їх , бо шукав дороги …

ІІ ведучий : У той рік, коли Андрій закінчував школу, прийшла перша любов. Виходили з коханою за село, мріяли про майбутнє. Через рік продовжили навчання, але в різних місцях. Минуло багато років, так не збулася перша, і час від часу відгомін її озвався в поезії.

Там щебетала у ярку криниця.

Там у бузках, за вікном отим

Лише обличчя і досі сниться

Мрією, спогадом, сном золотим.

Пісня, яку ви зараз прослухаєте, - це спогад про Катрусю, перше поетове кохання.

Пісня «Ми підем, де трави похилі»

І ведучий : Сформувався Андрій Малишко як поет в роки другої світової війни, яку пережив не з віддалі, а безпосередньо на фронті. В землянках, клунях і просто неба писав вірші, балади, пісні й ліричні сповіді, сповнену гніву, любові й надії. Вони будили чисті почуття любові до рідної землі, до рідного народу, що потрапив під кований чобіт фашистських загарбників. Ось як Андрії Малишко промовляв до матері своєї України в час розлуки з нею:

Читець:

Україно моя, далі, грозами свіжо пропахлі

Польова моя мрійнице. Крапля у сонці з весла,

Я віддам свою кров, свою силу і мужність до краплі,

Щоб з пожару ти встала, тополею в небо росла.

Ти і знов мені снишся на стежці гіркої розлуки

Синім лугом, ромашкою, птицею з Канівських круч.

Так візьми мою кров і візьми моє серце у руки,

Тільки снами не муч і невипитим горем не муч,

Я топтав кілометрів не сто, і не двісті, й не триста

Все в похід, у похід в небезпеки на правім краю.

Он зоря вечорова до мене шепоче барвиста:

-Що ж ти став, як німий, надивляйся на землю свою!

Надивляйся на землю, де сизі орли клекотіли

Із могили високої в димнім безмежжі доріг.

І лежала земля, в попелищі земля чорнотіла,

Я давивсь – і німів, і прощавсь – і прощатись не міг.

ІІ ведучий : В хаосі зруйнованих селищ і міст, в розгулі смерті, в диму пожеж, у гуркоті битв поет не втрачав оптимізму. Це йому належать слова любові і надії, слова, в яких окреслене моральне кредо поета.

І ведучий : «Батьківщино моя, бачу тебе в майбутньому. Жайворонки дзвонять у синьому небі, пшениця колосом шумить від Полісся до Приазов’я. Дніпро розлився так, що не видно де його береги, ширший за Дунай і глибший за Чорне море. А в містах і селищах людина любить людину, пошана й честь живуть в сім’ї, без лицемірства і зради, без кровопролиття, нужди і наруг, без насильства і розстрілів виростають твої діти.                                                        Стоїш ти, як веселка після дощу, висока та барвиста, як дівчина, струнка і привітна, в яблуневому саду, чи може, як мати, що чекає на своїх синів.                                           Я схиляю голову перед тобою, бо бачу невимовну красу твою, чую мелодію невідомих пісень, яких ми не знали, але хотіли створити, чую казки твої, про які ми тільки мріяли в криваві жорстокі дні».

ІІ ведучий: Саме повсякденна ніжна, синівська любов Андрія Малишка до Батьківщини, до українського народу так власно вабить до його пісенних віршів, балад, поем. У пісні «Білі каштани», музику до якої написав Платон Майборода, поет звертається до Києва.

Учні  6 класу  виконують пісню «Білі каштани»

І ведучий : Син України, він пишався славними сторінками її історії – ратними ділами волелюбного народу. Поетом створені героїко-епічні твори, основою яких були народні пісні, думи. В збірці «Запорожці» емоційно, жваво й дотепно розповідається про битви козаків з татарами, з польською шляхтою.

Ось як Андрій Малишко змальовує легендарного вожака опришків у баладі про Довбуша.

Читець:

В кіптарі стоїть при хаті,

В помереженій кресані

Пахне люлькою в Карпатті,

А димок пливе на Сяні.

Свисне тричі опівночі,

Аж блищать у хлопців очі,

Вдарить кріслом у Ворохті

А в Яремчі бій клекоче.

ІІ ведучий: Дуже шанував Андрій Малишко Івана Франка, зачитувався його творами, натхненно малював поетичні портрети Каменяра. В одному з віршів циклу «Син Яця-коваля» він пише:

Читець:

Уже давно немає тієї кузні,

Що дихала блакитно-червонястим

Рясним вогнем з дубового вугілля,

І молотом дзвеніла день при дні.

І коваля немає. Жовта стежка

Черемхою та безом поросла.

А син Іван забрав отой вогонь

І перелив у літери залізні

Любові й смутку, вогняні троянди

Посіявши для матері, й діток,

І для землі, що зветься Україна,

Заквітчана трояндами й вогнем.

ІІ ведучий: Поет низько схиляв голову перед генієм Тараса Шевченка. Він створив оригінальний образ Кобзаря, його неспокійного нескореного духу. В поезіях збірки «Вищий голос» автор з великою емоційною силою стверджує, що духовний голос Шевченка. Його заповіти на віку увійшли в душу українського народу. У вірші «…І слово те огнисте і суворе…» цієї збірки, автор показав, яку магічну силу мало і має слово Кобзаря:

Читець:

…І слово те огнисте і суворе

В кріпацьку душу билося, як море,

Як вал дев’ятий, мчало з далини,

Рвучи заграти й куті кайдани.

Його хотіли троном залякати,

На нього слали муштру і гармати.

Піски пустель, неволі суховій,

І сам царьок звивався наче змій.

Та все дарма у тім пустім труді,

Сліпі ставали зрячими тоді.

Спізнавши мову, плакали німії,

І раб стрічав надію в безнадії.

А слово те, зламавши заборони,

Робило тліном трони і корони…

І ведучий: Символом духовного пристанища, моральним сонцем Андрія Малишка була мати – високоталановита людина, що знала безліч пісень, чудово їх виконувала і передала своєму синові цей скарб. На старість вона часто бувала а письменницькому товаристві сина і розумом і співами на поступалась ні перед ким. Одну із зустрічей Малишко описав так у вірші «Сиділа мати, ніби груша дика…»

Читець:

Отак вини сиділи за столом,

 Поет Максим, і Вишня, й рідна мати,-

Триумвірат любові, й доброти,

І пісні нашої. Давно минуло,

А й зараз бачу: вечір стеле шати,

І облітає хмар червоний мак,

А Україна біля них стоїть,

На хліб, на сіль запрошує до столу.

ІІ ведучий: Багато щирих друзів було у Андрія Малишка. Разом із Остапом Вишнею, Олександром Довженко, Максимом Рильським вони складали славний квартет. На тій дорозі, якою йшли всі, враз лишився він один. Коли туга спогадів нестерпно тиснула на серце, друзі оживали на папері:

Читець:

Дорога є, а друзів тих немає

Що так любили у житті…

І їхнє слово щире не лунає

В привітній хаті не на самоті.

Послалась їм стежина невидима

Де Вишні сміх і посмішка Максима…

Лягає степу кована підкова.

                      Учні  7  класу  виконують  пісню  «Рідна мати моя»

  ІІ ведучий: Цей  твір, який в народі  називають « Пісня про рушничок»,за життя обох  авторів став улюбленою піснею і національною, і міжнародною. Якби Андрій Малишко написав лише «Рідна мати моя, ти ночей не доспала» він би однаково лишився в пам’яті українського народу.

  І ведучий: Пісенність – це одна з найголовніших і найдорогоцінніших прикмет усієї  поезії Малишка як ліричної, так і лірико – епічної. Упродовж усього життя і завжди з великими бажанням він працював як пісняр. Ніжною блакитною стрічкою вплелася  Малишкова пісня у розмаїття пісень українського народу.

ІІ ведучий: На слова поета написали більше 100 музичних творів такі видатні композитори як: Л. Ревуцький, Г. Козицький, М. Вербицький, А. Штогаренко, О.Білаш, брати Платон і Георгій Майбороди та інші.

     Особливо плідно він працював із Платоном Майбородою. Їхні пісні – наслідок рідкісного споріднення двох талантів.

  І ведучий: П. Майборода в свої спогадах писав: «Андрій Малишко… коли я думаю про нього, в моїй душі оживають чарівні струни його поезії, його ніжного і бентежного серця»

  ІІ ведучий: 8 лютого 1970 року за 8 днів до смерті Андрій Малишко написав останнього вірша, якому судилося стати однією з перлин української поезії і пісні.

Звучить пісня «Стежина»

 

І ведучий: Помер А. Малишко 17 лютого 1970 року. Йому було 57 літ, і його скроні, як і його останні вірші були молодими. Смерть його сприйнялась як несправедлива, глибоко трагічна для української літератури подія. У своїй поезії «Пам’яті побратима» Микола Нагнибіда написав:

А смерть він зустрів

Наче птиця, -

В польоті, у небі мрій…

І сниться Вкраїні, сниться

Жайворонком в небі Андрій

  ІІ ведучий: Ці золоті розсипи є сонячною дорогою пам’яті великому поету, який любив Україну, любив свій народ і поділяв його радості і скорботу.

  І ведучий: Олесь Гончар в своїх спогадах висловив таку думку: «Одні зникають з життя тому, що їх просто руйнують хвороби, другі ж згорають, як бійці в атаках, подають спалені на тяжких безнастанних вогнях своєї праці і творчості. Таким мені уявляється Малишко…

        Людина полум’яного темпераменту, творчого шаленства, він згорів дочасно, упав на півшляху, полишивши нам золоті розсипи своїх поезій, нев’янучу красу своїх пісень»